Трагедія сталася 12 липня близько 20.55 на залізничному переїзді поблизу Куликівки (неподалік блокпоста). Електричка сполученням «Чернігів-Ніжин» протаранила легковий автомобіль «Фольксваген Пассат», який виїхав на переїзд попри червоне світло і заборонний звуковий сигнал. Удар прийшовся в правий бік машини — прямо посередині. Водій іномарки — 32-річний Денис Матвієнко, його дружина Анжела (їй було 29) та їхня старша дочка Валерія (19 липня їй мало виповнитися 9 років) — загинули на місці, а молодша дочка, 2-річна Кіра, померла в лікарні.
На місці цієї страшної ДТП ми були наступного ранку. Там про неї нагадували дрібні частинки розбитого автомобільного скла та сліди «прочиреної» бетонноі конструкції переїзду, а також краплі крові на коліях і шпалах на 312 (!) метрів. Саме стільки електропоїзд пхав поперед себе зім’яту іномарку. У Анжели (вона їхала на передньому пасажирському сидінні) та Валерії (теж сиділа справа, тільки позаду) шансів вижити фактичне не було, оскільки удар прийшовся саме по них. Денис, який був за кермом, від отриманих численних переломів теж помер миттєво. І лише 2-річна Кіра (вона сиділа в дитячому кріслі на задньому сидінні зліва) ще подавала ознаки життя, коли до неї підбігли машиністи. Буквально за хвилину на місці вже були патрульні. Вони якраз проїжджали поояд із блокпостом, тож бійці, які там чергували, повідомили поліцейським про НП.
— Я підбіг до понівеченої машини, бачу — там дівчинка в дитячому кріслі. Ще дихає. Я відстібнув її, взяв на руки і побіг до нашого службового автомобіля. Ми не знали, чи викликали свідки «швидку» і як довго вона їхатиме. Тож помчали в куликівську лікарню, — розповів старший сержант поліції Дмитро Шумал.
Дорогою патрульні зустріли «швидку», що неслася назустріч, і передали постраждалу дитину медикам. Вони прийняли рішення везти її в Обласну дитячу лікарню. Туди Кіру доправили у стані клінічної смерті. Лікарі намагалися врятувати дівчинку, проводячи всі можливі реанімаційні заходи, однак близько півночі її не стало.
Одним із перших на місце ДТП приїхав і бригадир колії Ігор Євсієнко:
— Мені о 21.05 зателефонувала чергова. Сказала, що на переїзді сталася аварія. Я виїхав із Куликівки і хвилин за десять уже був там. Молодшу дитину вже забрали патрульні, а тіло водія лежало в траві біля машини. Його дістали звідти. Було видно, що в чоловіка зламані ребра, футболка і шорти були в крові. Жінку і старшу дитину затисло в машині. Їх тіла діставали не зразу. Дочекалися, поки приїде слідча група і проведе необхідні слідчі дії. Близько 0.45 евакуатором відтяли машину і пустили електричку. Рятувальники ж вивільнили тіла загиблих. Вони мали численні переломи, голови були розбиті. Їх тіла поклали поряд із чоловіком. Там усі вони лежали аж до другої ночі, поки їх не забрали.
— Пасажири потяга весь цей час чекали, поки відновлять рух?
— Кому було недалеко, то видзвонювали знайомих із машинами і добиралися своїм ходом. А для решти прислали автобус, який довіз їх у Куликівку.
— З машиністами вдалося поговорити?
— Так. Вони розповіли, що бачили цю машину, коли під 'їжджали. Іномарка стояла перед переїздом, пропускаючи їх. Вони посигналили. І вже коли були майже на переїзді (залишалося метрів 10-15), автівка раптово рушила вперед — прямо перед ними. Машиністи стали екстрено гальмувати, але вже нічого не можна було вдіяти. Протаранили машину і сунули її перед собою, поки не зупинилися. Розказують, що того вечора потяг трохи затримався під час свого відправлення, бо сталося якесь займання в другому вагоні. Та чи наздоганяли машиністи графік — я не знаю. Проте експерти, які працювали на місці, сказали, що електропоїзд їхав зі швидкістю 80 кілометрів за годину. Це показали записи із швидкісномірної стрічки (вона є в усіх локомотивах і автоматично записує дані про час та швидкість руху. — Авт.) На місце аварії приїхав молодший брат водія. Розказував, що той недавно повернувся з-під Бахмута і перебував на лікарняному.
Загиблий Денис Матвієнко був військовим. Усього місяць як повернувся зі Сходу України, де зазнав уже третьої контузії. Припускають, що гучний гудок потяга міг викликати у нього асоціації з прильотом снаряда, тож він машинально дав по газах...
— Денис був справжнім патріотом України і найкращим братом. Завжди на позитиві. У будь-який час до нього можна було звернутися по допомогу. І він никіоли не відмовляв. А ще дуже любив своїх донечок. Просто душі в них не чув. Мені його дужо бракуватиме..., — каже молодший брат Дениса 24-річний Давид.
Після строкової служби в армії він трохи попрацював у цивільній сфері, а в 2013-му підписав контракт. Став служити у ремонтно-відновлювальному батальйоні в Ніжині. Не раз їздив у зону АТО/ООС. А коли почалося повномасштабне вторгнення, увійшов до мінометного розрахунку, в складі якого боронив Ніжин. 30 березня 2022-го їхній розрахунок, повертаючись машиною із завдання, підірвався на міні поблизу Великої дороги. Троє побратимів Дениса — Дмитро Крошка, Олександр Єсипенко та Олександр Чернега — загинули, а він дивом вижив. Вибуховою хвилею його викинуло з автівки. Денис зазнав дуже важкої контузії і майже півроку лікувався в чернігівському госпіталі. Опісля пройшов перепідготовку і став сапером. Поїхав воювати на Схід України. Вони з побратимами розчищали дорогу нашим штурмовим групам, розміновуючи мінні поля.
Часто потрапляли під обстріли. На початку цього року поблизу Соледара Денис зазнав другої контузії, а в травні — третьої. Під Бахмутом. Минулого місяця він повернувся звідти з ротації. Казав, що найважче там — це втрачати побратимів. Але сам по собі він був сильний і чітко знав, за що і за кого воює. Після повернення з Бахмута Денис отримав 10 днів відпустки. Тож разом із родиною з’їздив відпочити в Карпати. Після повернення братові дали можливість підлікуватися і пройти реабілітацію. Він їздив на крапельниці в чернігівський шпиталь. І того злощасного дня вони якраз поверталися машиною звідти...
— Як гадаєте, що могло стати причиною трагедії?
— Важко сказати. В Інтернеті спершу писали, буцімто Денис зумисно знехтував правилами, та я в це не вірю. Він завжди водив машину акуратно, а особливо коли їхав з дружиною і дітьми.
— Може і через його контузії фатальним став гудок потяга?
— Можливо. Бог його знає, як усе було насправді.
— Як тримаєтеся після такого горя?
— Мамі на похороні стало зле і її забрала »швидка». Зараз вона в лікарні, тож мені ніяк не можна опускати рук.
Сказати кілька слів про Дениса погодилася і йогоо колишня товаришка по службі Анжеліка Онасенко:
— Востаннє із Денисом ми бачилися на початку червня, якраз після його поверення з-під Бахмута. Він казав, що планує відпочити з родиною в Карпатах. А ще розповідав про успіхи своїх донечок, яких він обожнював. Зокрема казав, що Лєра займається хореографією і їй це дуже подобається. А він возить її машиною на заняття. Взагалі Денис був дуже життєрадісною людиною. Щоправда, після загибелі побратимів (у березні 2022-го) став мовчазним. Проте від служби в армії не відмовлявся. Навпаки, знаю, що на Донеччині він завжди був у перших лавах, охоче брався навіть за найважчі завдання.
Анжела Матвієнко працювала медсестрою в Ніжинській міській стоматполіклініці. Колеги говорять про неї як про чудову, енергійну та життєрадісну людину, котра завжди була готова прийти на допомогу ближньому.
Попрощалися з родиною 16 липня в Ніжині. Відспівували їх у Всіхсвятській церкві, а поховали на Фрунзівському кладовищі. Провести загиблих в останню путь прийшло багато друзів сім’ї, Денисові побратими, колеги Анжели, а також педагоги Ніжинської гімназії №3, де в 4-му класі навчалася покійна Лєра.
Олексій Прищепа, газета “Гарт” від 20.07.2023. Джерело
